Маленька Україна в американському містечку. ФОТО

14 сентября 2017 г., 17:49:00

1267

У мене була давня мрія – відвідати містечко Савт-Бавнд-Брук в окрузі Сомерсет штату Нью-Джерсі, США. Власне, поїздка до Америки була для мене поїздкою до Савт-Бавнд-Бруку, пише для "Тижня" Павло Подобєд

Нью-Йорк – Тінек – Савт-Бавнд-Брук

Новітня історія цього населеного пункту тісно пов’язана з українською громадою. Більше того – чимало біографій видатнихукраїнців закінчуються фразою "Похований на українському православному цвинтарі у Савт-Бавнд-Бруці". Та про все послідовно.

Перше поселення на цьому місці мало назву Містечко Франкліна (англ. Franklin Township). У 1869 році назва була замінена на Блумінґтон (англ. Bloomington), аж поки 1891 року населений пункт не одержав теперішню назву. Наприкінці ХІХ ст. у Савт-Бавнд-Бруці мешкало 800 осіб. Сьогодні тут проживає понад 5,5 тис. людей, серед яких нечисленна українська громада, що бере участь у житті місцевої православної парафії та опікується українським кладовищем.

Саме це кладовище є найбільшим та найвідомішим українським некрополем у західній півкулі. Перше українське поховання з’явилось тут 1951 року з ініціативи православних еміґрантів-українців.

Моя поїздка до Савт-Бавнд-Бруку розпочалась з Нью-Йорку. Я зустрівся з давнім активістом благодійного фонду "Героїка" Юрком Яворським, який прилетів із Торонто, аби разом зі мною відвідати український некрополь.

Наша діаспора: Нью-Йорк та українці. ФОТО

Літургію правив предстоятель – митрополит Антоній. Зовні величний собор всередині має вигляд середнього розміру церкви, адже за своєю будовою храм нагадує радше грандіозну дзвіницю: невеликий за площею і витягнутий до небес. Недільне богослужіння зібрало кілька десятків вірних – переважно зі старих еміґрантських родин. На парафію Святого Андрія Первозванного ходить мало новоприбулих – кілька осіб з персоналу, котрі доглядають територію та будівлі. Правили українською, але читання Євангелія, проповідь та окремі молитви також дублювали англійською мовою – для тих, хто вже не розуміє української. Після літургії пані Олена Галькович представила мене митрополитові, а я попросив благословення на опис цвинтаря та роботу в архіві. Ще за кілька днів я мав розмову з зархієпископом Даниїлом про мету та предмет моїх пошуків. Зрештою, мені дозволили поселитися в гостьовому будинку та надали максимальне сприяння в дослідженнях.

Маленька Україна

Савт-Бавнд-Брук вразив мене в усіх значеннях цього слова. Справа не лише в тому, що я давно мріяв побувати тут. Савт-Бавнд-Брук – це справді грандіозне творіння українських еміґрантів:

– великий цвинтар, на якому поховано понад 3000 українців;
– церква-пам’ятник Святого Андрія Первозванного;
– мавзолей під церквою, де спочиває патріярх Мстислав Скрипник;
– окремий будинок консисторії УПЦ в США з великим вестибюлем, бібліотекою, кухнею та адміністративними приміщеннями;
– Український православний культурний центр;
– новозбудований музей;
– гостьовий будинок;
– господарчі споруди.

Ветерани Армії УНР у США. ФОТО

Читальна зала бібліотеки

Архів. Сховище архіву міститься в будівлі Українського православного культурного центру, збудованого ще за часів патріарха Мстислава. За відсутності читальної зали дослідники працюють із документами в бібліотеці.

Директором архіву є доктор Михайло Андрець – син діпістів – тобто українців, які потрапили до США через табори ДіПі (Displaced persons camp).Він добре володіє українською, хоч і з виразним американським акцентом. До власної роботи ставиться відповідально й уважно, не цурається й парафіяльного життя – за той час, що я провів у Савт-Бавнд-Бруці, мені неодноразово доводилося бачити його з дружиною у храмі.

До архіву мені вдалося потрапити не одразу: довелось поспілкуватися і з митрополитом Антонієм, і з архієпископом Даниїлом, і трохи полистуватися з паном Михайлом. Зрештою, на моє прохання показати "світлини на тематику Армії УНР" – мені винесли фотоальбом, що присвячений життю бурси ім. Симона Петлюри в Перемишлі (яка існувала в міжвоєнний період як навчальний заклад переважно для дітей-сиріт вояків Армії УНР). Світлини були в гарному альбомі, але здебільшого не були підписані. Я взявся фотографувати альбом. Пан Михайло запитав, чи знаю когось на світлинах. Я розповів про людей, які були зображені на знімках, і запропонував зробити картки-підписи до тих світлин, які можливо описати.

Завершивши роботу "над бурсою", мені принесли картонну коробку із підписом "Kulykiwskyi". Почав переглядати і зрозумів, що то приватний фотоальбом Миколи Йосиповича Куликівського – підполковника, коменданта бронепотяга "Запорожець". Розповів це директорові архіву, вислав йому біографію Куликівського на електронну пошту. Я почав робити підписи до світлин у фотоальбомі, адже на них був зображений Микола Куликівський у товаристві різних, на загал упізнаваних ветеранів Армії УНР: Олександра Загродського, Павла Шандрука, Петра Дяченка, Івана Омеляновича-Павленка тощо.

Кіннота Армії УНР на параді в Кам’янці-Подільському, 1920 р. Із фондів музею ім. Патріарха Мстислава

Ставлення до мене значно потеплішало. Мені виносили на опрацювання все, що мене цікавило, а я старався допомогти з підписами до тих чи інших матеріалів. Часом я робив по 3000 кадрів за день, фотографуючи, поки тримала батарея фотоапарату.

Музей ім. Патріарха Мстислава. Поряд із будівлею Українського православного культурного центру зведена нова споруда, яка невдовзі відчинить свої двері як музей ім. Патріарха Мстислава. Директоркою музею є пані Наталя Гоначренко. Не знаю, чи то подіяли схвальні відгуки директора архіву пана Михайла, чи просто поталанило відчути на собі гостинність українців Савт-Бавнд-Бруку, але мені продемонстрували артефакти з музейного фондосховища, що стосуються тематики Армії УНР.

Хоча до Савт-Бавнд-Бруку приїздили десятки українських істориків, а в Україні мені доводилось чути, що тут "усе давно описано й досліджено" – насправді ситуація дещо інша. У мене склалося враження, що наші науковці приїздили сюди радше з туристичною, ніж із дослідницькою метою. Або ж на дослідження їм просто бракувало часу. Яскравим підтвердженням цьому є нерозібрані й непідписані світлини з колекцій ветеранів Армії УНР, абсолютно неописаний цвинтар, колекція військових нагород та інших артефактів, з якими ще не працювали дослідники української фалеристики. Практично всі нагороди, що мені продемонстрували, не мали підписів. Тобто власник нагород був невідомий музеєві. Ті ж, які мали підписи, – були підписані помилково.

Нагороди хорунжого 2-го кінного Запорізького полку Армії УНР Івана Макогона. Із фондів музею ім. Патріарха Мстислава

Користуючись матеріалами Ярослава Тинченка, я провів атрибуцію всіх номерних Хрестів Симона Петлюри, Воєнних Хрестів, Хрестів Відродження тощо. У фондах музею було лише два Залізні Хрести "За Зимовий похід і бої" – обидва другого випуску. Також мені показали всі світлини, що мають відношення до Армії УНР, які змогли відшукати в музеї. Серед них були унікальні знахідки. Наприклад, тут я побачив оригінал відомої раніше в поганій якості світлини з похорону підполковника, командира 30-го куреня 4-ї Київської дивізії Михайла Лавровського – загиблого на Галичині в боях з більшовиками тощо.

Загалом, підсумовуючи свою роботу в бібліотеці, архіві й у фондосховищі музею, можу сказати, що там чимало цікавих і зовсім невідомих матеріалів. Це світлини не лише пізнього діаспорного періоду, але й ветеранів Армії УНР міжвоєнного періоду, періоду Другої світової і навіть колекція фотографій періоду бойових дій, більшість із яких відомі нам або у поганій якості, або й зовсім невідомі.Керівництво цих установ – люди віддані своїй справі. Вони уважно ставляться до своїх фондів, а нечастим гостям з України присвятять особливу увагу. Кожного дня ці люди йшли мені на зустріч та робили все можливе, аби сприяти моїм науковим пошукам.

Проте Савт-Бавнд-Брук – це не лише православний храм, бібліотека, архів і музей. Ще є про що розповісти… наступного разу.

Источник: → Все новости от